Коли я вранці виходжу з хати, то бачу через сад далекий обрій на тій стороні Дніпра. Там сходить червоне сонце, і смужка води блищить у його променях.
Колись давно на тих дніпрових просторах летіли на хвилях швидкісні білі кораблі на підводних крилах –«ракети» і «метеори». Ними ми з друзями тих років прямували у наш таємний сокровенний рай серед гір і лісів. Прямували на пошуки чогось, що поза межами слів і не має назви, але було добре відомим нам.
Але все це було дуже давно. Зараз пуста ріка блищить на сонці зимою, весною і восени. Літом, коли дерева в саду вкриваються зеленим листям, далекий обрій за рікою вже не видно.
В холодну пору року цей задніпровський обрій нагадує мені про всі далекі шляхи мого життя і кличе в дорогу. Зимою той обрій видно краще за все, але коли багато снігу, далеко не підеш, і залишається лише мріяти про весну.
А весною, коли розтали сніги і підсохли дороги, обрій покликав знову мене у мандри, І захотілося відвідати деякі місця – в одних я бував не раз, інші нові. Якубин яр і урочище Балган, Колесицький шпиль і Василишин яр, Семенівська лука і зовсім далеку Мар’їну гору…
Немає коментарів:
Дописати коментар