Шелест листя

Минула весна, а за нею літо – ще одне літо мого життя, – з пекучим сонцем, білими хмарами, шаленими грозами і яскравими квітами під вікнами хати.

Потім настала осінь. В цьому році вона була довгою і сухою, дощі йшли нечасто, а сонця вистачало, так само як і вітру. А ще було багато синього неба із вічно загадковим сріблистим павутинням високих хмар, які нагадують про космос.

Цілими днями я ходив по далеких лісах, горах і долинах а ввечері повертався додому, розпалював піч і ліз на горище – спочити на сіні.

 Швидко темніло, іноді було чути крики нічних птахів або далекий звук літака, який неспішно летів через усе небо, від обрію до обрію. А ще сильні вітри, яких теж було багато в цю осінь, обривали жовте листя з дерев, і воно шелестіло в темряві по шиферному даху.

 О, цей нічний шелест листя – його можна було слухати без кінця.