Одного ранку мою увагу привернув спів півня на іншому краю села, який відлунювався від гір. Була в цьому якась мить, що увібрала в себе те найкраще, що приваблювало мене у сільському способі життя.
Адже не догляд за бджолами, не копання городу, не пиляння дров і навіть не поїдання слив у саду змусило мене колись проміняти компанії у міських кав’ярнях на стіни глиняних хат у різних придніпровських селах.
Все це було заради чогось зовсім іншого… заради миті, коли вічність торкається земного буття. Чомусь тут, у цих горах, така мить приходить частіше. І надає сенс існуванню.
А чому так – я і досі не знаю.
Немає коментарів:
Дописати коментар