Let`s touch the sky

Колись я написав про те, як звучить у серці пісня, слів якої я не знаю. Пісня, яка пронизує весь таємний сокровенний рай і пробуджує мрію. А вранці першого дня нового 2024 року я зміг почути деякі слова – вони були наполовину нашою мовою, наполовину англійською. Мабуть тому, що мені з дитинства подобається ця мова. А якби поруч був француз, він напевно почув би ці слова французькою.

«Let`s touch the sky» – «Давай торкнемося небес».
Торкнемося разом з тобою…

Це була та пісня, яку все життя співали мені примарні гори. Я йшов за покликом цієї пісні, і вірив, що він приведе мене туди, куди потрібно. А коли вперше почув цю пісню без слів, то зрозумів, що хочу прожити своє життя на цій чарівній землі. Думав написати «хотів жити і померти тут», а потім вирішив, що про смерть писати не варто – краще про життя. І про шлях, який не має кінця.

Якщо справді чарівні гори випромінюють якусь таємничу енергію, яка породжує в серці відчуття божественного (так само як людський мозок виробляє іноді ентеоген), то ця енергія і є піснею, слів якої я так довго не міг зрозуміти.

А тим часом над обрієм з’явився край червоного сонця, його промінь освітив моє обличчя і пісня небес стихла. Почався земний день.

Перший день ще одного року Дракона.