Родін А. Агнія. – Київ: Alex Rodin World, 2024. – 157 с.

© Алекс Родін.

 

 

У книгу увійшли в українському перекладі збірки «Монолог розбудженої мрії» (1998) та «Агнія» (2011). Під час авторського перекладу текст зазнав змін. На відміну від книги «У пошуках вітру сили», де я писав про власне життя, в цьому циклі творів герої та їхні пригоди вигадані, хоча в основі – реальні події. Корнілов – це моє alter ego, інше «я». В його образі поєднані фантазії про ті лінії долі, які відкривалися переді мною, але якими я з різних причин не скористався. Фантазії про те, як могло бути, але не стало.

 

Завантажити повний текст: https://chtyvo.org.ua/authors/Rodin_Aleks/Ahniia/

 або тут:  https://drive.google.com/file/d/1cx-7fe9gHrXrDup4quLRDA8gTmt2EeWQ/view?usp=sharing

 

 

Ентеоген

В теплий зимовий день в кінці грудня я сидів під хатою біля куща калини і дрімав. А що ще робити? Всі шляхи і дороги літа вже пройдені, а дрова заготовлені. Залишається топити піч, грітися на зимовому сонці та дивитися на гори на обрії.

 А над горами в імлистому небі повільно пливли розмиті хмари, і світило через них тьмяне сонце таємничого вигляду. На якусь мить над Високою горою хмари потоншали і частину неба осяяло сіро-біле світло – справжнє світло всесвітньої порожнечі, того «ніщо» в якому вже є все можливе. І неможливе теж. Було в цьому світлі щось грандіозне і божественне – немає слів, щоб описати це.

 Кажуть, що наш мозок виробляє іноді особливі речовини – ентеогени, які породжують в душі відчуття божественного. Напевно в цю мить і в мене виробився якийсь диметилтриптамін, і тоді небесне світло стало сяйвом нескінченості.

 Мабуть, і наші гори на цьому чарівному дніпровському півострові теж виробляють якийсь ентеоген. Тому вони завжди кличуть за собою кудись у незбагненне.

 І наче кажуть тобі – «давай торкнемося неба».

 

«Якби я була мухою»

«Якби я була мухою, я б жила на вікні нашої хати» – сказала мені дружина в теплий зимовий день (а їх багато було в кінці грудня 23 року).

«Я б тоді раділа сонячному променю і теплу, не думала б ні про війну, ні про людську смерть, ні про те, що буде завтра. А коли сонце сідає за гори на обрії, я б спокійно засинала на вікні, чекаючи на новий теплий сонячний день.

І все було б так легко і просто – якби я була мухою».